Полиция Берлина: школьницу из русских немцев никто не насиловал

Оригинал взят у grzegorz_b

Полный вопросов и загадок случай с якобы изнасилованной беженцами 13-тилетней берлинской школьницей из семьи «русских немцев» полностью раскрыт берлинской полицией.

Как передает корреспондент Радио Свобода Юрий Векслер, согласно официальному заявлению берлинской прокуратуры, установлено, что девочка, получив плохие отметки в школе, из страха перед родителями провела ночь с 11 на 12 января у своего 19-летнего друга. Никакого секса у них не было.

Историю с изнасилованием мигрантами, о которой так долго говорила и говорит российская пропаганда, девочка просто выдумала, рассказав родителям о своем похищении и изнасиловании мужчинами «южной» внешности. Полиция не нашла подтверждений этой версии. Не подтвердила её и медицинская экспертиза. Во время опроса девочки полицией она представила четыре различных версии того, как прошли 30 часов, которые она отсутствовала дома.

Полиции и прокуратуре, несмотря на давление извне, удалось провести тщательное, профессиональное расследование. Восстановив информацию со сломанного мобильного телефона девочки, следовали вышли на ее друга и обыскали его квартиру. Молодой человек теперь проходит по делу в качестве свидетеля. Продолжается следствие в отношении двух молодых мужчин, которые подозреваются в педофилии.

Министр внутренних дел Берлина Франк Хенкель заявил: «Новая информация ясно разоблачает пропаганду, которая в последние дни была связана с этим случаем. ...Политическое давление из-за границы не заставит нас что-либо менять в принципах, на которых базируется наше правовое государство. Я протестую против любых попыток и в будущем оказывать давление и сеять недоверие к нашим следственным органам. ...Для нас, несмотря ни на что, речь шла о правах самой девочки... Так было и так будет в стране, где есть свобода мнений".

Така доля Іуд…

Монумент зраді

Поруч зі спогадами про Героїв Крут варто згадати, що того ж самого дня, 29 січня 1918 р., коли у полі між Бахмачем та Ніжином кілька сот дітей України призупинили просування на Київ банди Муравйова, в самій столиці більшовиками був розпочатий озброєний заколот. Центром його став завод Арсенал.

Заколотники зазнали поразки, але у відповідальний момент зв'язали значні сили УНР і цим сприяли просуванню окупаційної більшовицької банди на Київ та його подальшому захопленню.

Зрозуміло, що у радянський час подвиг Героїв Крут всіляко замовчувався.
Натомість прославлялися заколот – "Січневе повстання", та "бійці Арсеналу" – заколотники.

У пам'ять про їхній постріл у спину України було названо вулицю "Січневого повстання", встановлено пам'ятник у Маріїнському парку, а також гармату на постаменті на Арсенальній площі.

І це було знаменним.
Бо до більшовицького панування на тому ж постаменті стояв монумент іншим зрадникам – Кочубею та Іскрі, які донесли царю Петру на гетьмана Івана Мазепу.

Глибоко символічне поєднання.

Як символічною є і доля зрадників.
Кочубея та Іскру страчено за наказом самого Петра.
Муравйова у липні 1918 р. Леніним і Троцьким оголошено "ворогом народу".
Був застрелений при арешті (за іншими даними – застрелився сам).

Пляшка Fontus перетворює повітря у воду

Fontus — це пляшка для води, яка перетворює вологу з повітря в питну воду менше ніж за годину (якщо повітря відносно чисте).

Розробником цієї пляшки є австралійський дизайнер Крістоф Ретезар, який розробив її спеціально для людей, що проживають в містах з нестачею питної води — тобто приблизно для мільярда людей по всьому світу.

Метою Ретезара було створити просту і портативну альтернативу складним системам очистки води.

Принцип роботи пляшки такий: коли вологе повітря потрапляє в пристрій, він вдаряється об особливі гідрофобні «зуби», на яких концентрується вода. Пляшка оснащена невеликою сонячною панеллю і найкраще працює, коли вологість повітря становить 80-90%.

За годину вона може виробити приблизно 0,5 л. води.

http://www.pidpryemets.com/plyashka-fontus-peretvoryuye-povitrya-u-vodu/

аляска.сру, або "Возвращай-ка родимую в зад"

Оригинал взят у gorky_look

Территориальный фетишизм кацапов вещь известная, но малообъяснимая – как массовое самоубийство леммингов.
Казалось бы, имея такое количество неокученной территории, самое время прекратить экспансию и перейти к эксплорации, не дожидаясь пока этот динозавр с бумажным позвоночником начнет ломаться в разных местах из-за административных, логистических и межнациональных проблем.

Однако москали относятся к территории, как дурак к фантикам – готовы за любой устроить драку, а то что фантики потом лежат кучей во дворе и их уносит ветер – так это дурака не волнует.
Отсюда можно сделать ноучный вывод – для кацапа главное не иметь, а отнимать, именно в этом процессе он видит смысл жизни и главную ее насолоду.
Что и обеспечивает соответственное отношение окружающих, после чего наш дурак, прикладывая холодные пятаки под глаза, ноет «нас никто не любит».

( Read more... )

30 та 31 січня приходь на Український Фестиваль сала!

Завітай до Зимової країни на Український фестиваль сала!
Тут ти зможеш довідатися найоригінальніші рецепти сала від зірок шоу “МайстерШеф”, позмагатися у швидкості поїдання сала, а також знайти найтовстіше сало в Україні.
Святкуй разом з веселими українськими гуртами “Колодій” та “Коляда”, насолоджуйся незвичними видовищами – шоу “Ляльки Дарімена”, анімацією “Сніхотуни-поросята”, “Шоу козаків”, виступами мім-театру “Українська сімейка”, виступами диксиленду “PORA band”.
А також бери участь у розігріші подарунків від «Зимової країни»!
30 січня увінчає наше феєричне дійство – святковий концерт за участі відомого і несамовитого гурту “ТІК”.
Квиток - 100 грн.

"Хроніка великого ошуканства" розвінчує історичні міфи, нав'язані кацапською імперською ідеологією

Книга Галини Могильницької «Хроніка великого ошуканства» поглиблено розглядає проблеми міжцерковних взаємин в Україні і ширше – взаємин нашої держави з Росією та історію православ’я у Східній Європі.
В цій книзі з посиланням на історичні, релігійні та релігієзнавчі джерела висвітлюється правда про національну Українську Православну Церкву Київського Патріархату та розвінчується міф про Церкву Московського Патріархату в Україні, як про Українську Православну Церкву.
«Хроніка великого ошуканства» - це яскравий зразок сучасної полемічної літератури. Емоційність написання книги, можливо позбавляє цю працю «академічності», проте рівень аргументації та доступність викладення матеріалу робить цю працю цікавою для широкого кола читачів, зокрема молоді.
Книгу надруковано з благословення Святійшого Патріарха Філарета.
Повністю книгу можна скачати ТУТ.
Уривок з книги:
"…Прагнучи повного «политического подчинения» України, досягти якого без підпорядкування Церкви було неможливо, Москва, справді, у 1686 р. домагається від новопоставленого тоді царгородського Патріарха Діонісія IV грамот про підпорядкування Української Церкви Московському патріархату. Турецькому візиру, від якого залежало затвердження Царгородських патріархів і який, таким чином, мав на них неабиякий вплив, було обіцяно нейтралітет Росії у війні, яку вела тоді Туреччина чи не з 4-ма країнами одразу, а самому патріарху було вручено «три сорока соболей и 200 московских червонцев», хоч деякі історики пишуть, що червінці Москва все-таки «замахорила»...
Це було в 1686 році. А вже в 1687-му, буквально через рік після описуваних подій, Царгородський Патріарший Собор скидає Діонісія IV з патріаршого престолу, засудивши його оборудку з Москвою щодо «продажу» Київської митрополії як «акт симонії» (хабарництва), тобто неканонічне, протиправне, невідповідне Христовій науці діяння.
Наголошую і прошу запам'ятати кожного читача: жодного документа, що засвідчив би канонічно-правну передачу Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату, немає й ніколи не існувало.
Про це свідчить Патріарший і Синодальний Томос Царгородського патріарха Григорія VII, виданий у 1924 р. Українській Церкві у Польщі. Право цієї Церкви на автокефалію (відокремлення від Москви) та своє право на її проголошення автокефальною патріарх обґрунтовує тим, що «відірвання Київської митрополії від Царгородського престолу відбулося не за приписом канонічних правил».
Що з цього витікає?
А те, що Українська церква ніколи не була канонічно підпорядкована Московському патріархату !!!
А отже, й жодних канонічних прав на Українську церкву Московський патріархат не має й ніколи не мав, як не має й жодного квадратного метра канонічних територій в Україні !!!
Це те, що кожен з нас має запам'ятати, як «Отче наш», і не перейматися чиїмось визнанням чи невизнанням.
Пам'ятаймо: все, що посідає тут Московський патріархат, — захоплене імперською силою, а нині утримується підкупом чиновників та обманом народу.
Ще раз повторюю перед Богом і перед цілим світом: взяте силою, якій тоді не в змозі було протистояти ні знесилене та дезорієнтоване українське козацтво, ні Константинопольський патріархат, патріархів якого затверджували турецькі візири, ні сама турецька влада, якій у той час ніяк не можна було гнівити Московію.
А тепер, шановне панство, завітаймо у 432 рік до міста Ефеса, де відбувається Третій Вселенський Собор, та хоч краєчком вуха послухаймо, що там святі Отці говорять із цього приводу, якщо вже їх московське духовенство слухати не хоче...
А вони саме формулюють і записують 8-й канон, тобто 8-ме правило, обов'язкове до виконання всіма Церквами і всіма церковнослужителями.
Ось як воно звучить дослівно:
«Дотримуватись скрізь по єпархіях, щоб ніхто з Богом улюблених єпископів не поширював своєї влади на іншу єпархію, що ніколи не належала ні йому, ні його попередникам. Якщо хтось простягнув владу і силою підпорядкував якусь єпархію, — хай віддасть, щоб не порушувати правил святих отців... Святий і Вселенський Собор хоче, щоб кожна єпархія зберігала в чистоті й без обмежень права, що належать їй споконвіку, згідно зі здавна затвердженим звичаєм» (8. Третього Всел.).
Ясніше, здається, сказати важко.
І якщо вже сталося так, що десь у XVII ст. оті «Богом улюблені» єпископи московські не канонічно «поширили свою владу» на чужу Церкву і «силою підпорядкували її собі», то що вони мають зробити, щоб не порушувати «правил святих отців», тобто канонів? Правильно! — мають віддати чуже, взяте силою.
Крапка!
А тепер подумаймо й даймо відповідь самі собі: то хто ж тут у нас в Україні неканонічний: Церква, що з відродженням Держави прагне відродити «в чистоті й без обмежень права, що належали їй споконвіку», чи та, що, зневаживши канони, силою імперської влади колись привласнила те, що «ніколи не належало ні їй, ні її попередникам», а нині, «порушуючи правила святих отців», не хоче повернути привласнене та ще й облудно називає себе «єдінствєнной істінно канонічєской Церковью» і анафеми виголошує???
Ну, чим вам не сучасний варіант казки про Козу-Дерезу, що в чужій хаті, на чужій печі сидячи, «тупу-тупу ногами, колю тебе рогами» кричить! Недарма ж ото вчені твердять, що міфи з часом основою казок стають...
Але ми з вами, шановний читачу, вміємо, слава Богу, відрізнити міф і казку від дійсності.
А тому, не будемо надто перейматися тим, хто визнає нашу Церкву, а хто називає її «неканонічною».
Головне, щоб ми самі визнавали її і твердо вірили в своє право бути господарями своєї долі на нашій, ні в кого не віднятій обманом чи розбоєм, а Богом нам даній Українській землі й навчились, нарешті, відстоювати це право.
Бо, даруючи народові землю для прохарчування й продовження роду свого, Господь тим самим і покладає на цей народ відповідальність за неї й за все, що відбувається на цій землі.
І запитувати про благодать, благочестя, добро й порядок у цій землі Господь буде з нас — її господарів, а не з тих, кому ми не тільки із-за слабкості, а й із-за слабкодухості й безвідповідальності своєї дозволяли та ще й досі дозволяємо господарювати тут замість нас"