Японские страйкболисты моделируют украинскую армию

Оригинал взят у saracinua

Японские юноши внимательно следят за ходом военных действий и скупают украинскую форму, шевроны, обувь и даже макеты оружия, чтобы устраивать реконструкции боев с российским агрессором.

Поклонники украинских защитников на специальном ресурсе делятся фотографиями из своих реконструкций и фотографиями украинских военнослужащих, парадов, военных действий на Донбассе и так далее. Среди фотографий можно заметить и шевроны добровольческих батальонов.






( Read more... )

Пэтины кадры "живут по новому"...

А почему никто нам не расскажет, зачем глава Антикоррупционного Бюро, товарищ Сытник, включил в официальную делегацию (в Лондон) свою жену?

Зоряна вон за это 2 недели травили.
И в отставку отправили.
...И что интересно - самого бюро еще нет, а он с женой уже летает...
"Кадровый голод" в Украине, что поделаешь..

(с)

Нация дебилов

Андрей Шипилов:

"Только что общался в скайпе с одним российским банкиром.

Он возмущен тем, что Путин приказал уничтожать санкционные продукты питания на границе.

-- Это колоссальный удар по авторитету власти и президента, - говорит, - Папу (так в его кругах вофку зовут) просто подставили, подсунув ему на подписть этот указ. Если это Ткачев устоил, его надо убирать из власти.

-- Ну да, -- иронически, говорю я ему, -- царь-то у нас хороший, только вот плохие бояре его обманывают.

-- Вот именно, - подхватывает он, -- ведь этой фразе уже не одно столетие. Бедой России всегда бояре были.
Народ не обманешь, народ очень верно всегда подмечает!"

No comment

У кацапов опять авиа-катастрофа. Блин, я уже со счёта сбился)))

...а на Байкале горит теплоход! А ведь это еще только 2 августа...

Вы будете ржать. На засРашке опять упало...

Оригинал взят у saracinua

Съемочная группа телеканала «Звезда» сняла момент падения одного из вертолетов пилотажной группы «Беркуты» - Ми-28H. Трагедия произошла сегодня на полигоне «Дубровичи». Машина некоторое время крутилась в воздухе, потом рухнула на землю и загорелась, сообщает корреспондент «Звезды» с места событий.

По имеющейся информации, катастрофа произошла при выполнении одного из элементов высшего пилотажа - воздушное судно резко накренилось и начало падать.

Инцидент произошел 2 августа около 12:00.

О судьбе членов экипажа пока не сообщается. На место ЧП для тушения пожара выехали расчеты.

Ми-28H «Ночной охотник» является ударным вертолетом, предназначенным для поиска и уничтожения в условиях огневого противодействия танков и другой бронированной техники, а также малоскоростных воздушных целей и живой силы противника.

И снова назад в будущее. Сегодня

Оригинал взят у npubop

«Прошу допомоги у небайдужих людей»,репост!

Оригинал взят у solveig_54

«Прошу допомоги у небайдужих людей»…

                       Кобзар Валерій Харченко

Цей кобзар , його спалена хата ще й досі стоять перед очима.

І тривожить душу думка - а це ж не кобзар , не його хата спалена вогнем там стоять..- Це уся наша Україна наразі палає...димить, чадить.

Не без нашої з Вами провини, шановні українці так сталося, бо нам - плювати на іньшу біду!

А колись же, було...памятаєте: 91 рік... народна думка ще була Єдною, ще відчували ми себе НАЦІЄЮ.. потрібна ще була нам укрїнська  кобза, її гра ще чулася в Душі.

. ..А тепер - ходить кобзар згарищами, оббивє кабінети посадовців...та вже пів року як не чуюють його благань  про допомогу ті, хто чути їх повинен, ..  Сумно... Бо кобзар - це душа українського народу!

Хата спалена... хата..йде дощ...холодний дощ

Без даху над головою, та з надією на поміч небайдужих людей, останні пів року живе відомий дніпропетровський кобзар, Валерій Харченко. Митець кожного дня намагається знайти гроші на ремонт згорілого будинку та лікування тяжко хворої дружини, що після пожежі перенесла інсульт. Кореспондент «Вістей» нещодавно зустрівся з паном Валерієм та з перших уст довідався про його біди, надії, мрії

Кобзу з вогнища врятував

- Пане Валерію, чи зараз, у тяжкі часи вашого життя, чуєте у душі пісню?

- А як же, без пісні - душа вмирає, стає грубою. Хоча звісно, так часто як раніше не граю. Спочатку боліли обпалені вогнем руки, зараз – приходиться більше часу приділяти хворій жінці та шукати допомоги. Мені не потрібно багато – якби міська чи обласна влада, депутати, до яких звертався, допомогли хоч зі старими будівельними матеріалами, працівниками – було б добре.

- Вогонь знищив ваше помешкання повністю, як сталося горе, чи це не підпал?

- Біда в життя нашої родини прийшла 29 жовтня минулого року о 5.20 ранку. Ми з дружиною міцно спали у будинку і, можливо, згоріли би разом з ним, якби не хлопець-переселенець з Луганську, який тоді мешкав у нас. Він зранку збиратися на роботу, вийшов у двір та, почувши тріск, побачивши дим що йшов з оселі, розбудив нас. Відкриваю двері – й тут все у очах паморочиться: дим, вогонь, ледь витяг бідну дружину з хати. Вибігли у чому були одягнені. Та кімната, де ми спали, якраз повністю й вигоріла. Що ж до підпалу – то така версія не виключена, бо певний час я боровся з засміченням тої ж Красноповстанської балки. Там же б’ють джерельця, але кругом такий бруд. І це у самому серці Дніпропетровська. А це ж чисте джерело культури старовинної, яку ще оспівував Шевченко «За байраком – байрак..»

-А МНС-ки,  не стигли приїхати потушити пожежу?

- Пожежники їхали 20 хвилин. Та у першої їх машини взагалі виявилися порвані рукава, тож переважна частина води вилилася на землю. Я з останніх сил допомагав тримати цей порваний рукав, аби хоч частина води була направлена на тушіння, та все марно – лише опіки отримав від вогню на руках й ногах.

- Щось встигли зберегти?

- Майже усе згоріло, а що лишилося – залите водою. Лише кобзу з вогнища врятував, бо вона була у дальній кімнаті, а от антикварна 200-літня сорочка, вишита бісером - згоріла. Виконана в стилі Тернопільської коврової вишиванки, вона була для до мене наче оберіг – це був дарунок бабусі з старовинного українського села «ІванеПусте». Жінка передала мені сорочку під час святкуванні 500 річчя січі (в 1990 році).

                  славний 1991 рік... як слухали Люди!

- Ви - справжній  співець України,серцем передаєте дух народу. Чого лише варта «Пісня полонених козаків». Як відкрили у собі талант?

- Нічого дивного, усе  від нашої природи, хороших людей. Змалку виховувався у бабусі по лінії тата, Ганни Мойсеївни, що мешкала в мальовничому селі Василівка Кіровоградської області Долинського району. Вона була гарною господинею – її хата була завжди чистенька, цікаво обставлена. Бабуся у в молоді роки працювала ключницею у «пана Давида», - тож виховувала мене у чистоті та чесності. Раніше, перш ніж довірити ключі від свого маєтку, людину ретельно перевіряли - підкидували монети, персні й так виявляли зданих до крадійства.

Дід же мій був перший голова місцевого колгоспу та ще той чолов’яга за силою духу! За молоді роки він підняв бунт проти царя та війни з німцями й за це його побили шомполами - через стрій провели.

- Тож серед оповідей про минуле вашого роду, чудової природи села й пройшло Ваше дитинство? Мов спомин про Шевченкові світанки…

- Так, я мав можливість гуляти у мальовничих місцях. У свій час Пан Давид заснував Давидівський парк – нині це заповідник у селі Веселі Буковеньки (долинський район). Це величезний ліс. У ньому, поряд, пройшло моє дитинство. Тому й став я незвичним виконавцем – не тільки автентиком - фольклористом, а ще й - бардом. Можу виконувати пісню Висоцького, тут же перейти на автентичну українську пісню і потім перейти на власну авторську сучасну.

Підзаголовок Кобзар – народний дипломат!

- Ви  брали участь в фестивалі «Червона рута», міжнародному фестивалі «Оберіг»?

- Так, пощастило взяти участь у «Червоній руті», відчути на собі силу народної єдності, яка панувала. Ми тоді були єдиною нацією! Як слухали мої пісні люди, які очі у них були! Я став лауреатом міжнародного фестивалю «Оберіг» в 1991-93 роках, дипломантом «Червоної рути». Пам’ятаю, як молоденька Ольга Богомолець чуйно співала пісню на слова Василя Стуса «Чіпляйся за кручі, за терен колючій», як натхненно сприймали виступ Ніни Матвієнко глядачі. Пощастило товаришувати з Стасом Тризубим (Станіслав Щербатий), виступали на одній сцені. Пам’ятаю, як їхали разом в Польщу на виступ та співали наше, українське, а люди в сусідньому купе слухали, стримуючи сльози. Це був час відродження українського в українцях!

- Ви до пожежі теж активно виступали, допомагали людям, тим же хлопцям з АТО?

-Так. Займався концертною діяльністю. Обійшов усі райони: виступав й у інтернатах де виховуються діти-сиріти, перед військовими. Виконував – українські пісні, фольклорні, власні авторські бардові. Коли ж мені подарували автобус -  я його передав в Першу Українську гімназію Тернівського району.

-А як сталася біда про Вас мов забули…

-Я й наразі готовий виступати, та майже не запрошують . Звертався за допомогою у ремонті хати до ОДА, Дніпропетровської мерії але поки ніхто не береться за контроль реставрації дому. Не розумію, чому у нас так ставляться до кобзарів. А от у інших містах України на мене чекають, обіцяють з житлом допомогти.

Нещодавно дзвонив  редактор Хмельницького обласного телебачення – запрошував переїздити жити до нього, в порожню чотирьохкімнатну квартиру у центрі міста. Та стримує те, що люди мій будинок повністю розберуть. От і жінка наразі тяжко захворіла –у неї інсульт, тож переїзд не бажаний. Друзі підтримують - нещодавно Ніна Матвієнко надала можливість заспівати у власному концерті. Загалом, друзі кажуть, що якби я переїхав у Київ жити – тоді би швидше вирішилося питання житла.

- До переїзду в Дніпропетровськ в Кривому Розі Ви працювали на каналі «Рудана»? Бачила Вашу передачу «Шинок рогу» - вельми цікава!

-  В Кривому Розі я вів цю авторську передачу в форматі Нєвзорова. Коротко про цікавих людей, геніїв міста. Є ж у місті люди, що пишуть авторські пісні,є барди, художники, письменники, про яких мало знають жителі. От і вирішив з ними знайомити глядачів.

Та передача існувала десь пів року. Її заборонив особисто колишній мер Юрій Любоненко, забрав усі відеокасети. За що? За єдину фразу, що «червоний горобець в Кривому Розі від екології падає мертвий біля вікон – не може достукатись до людей» Та чи ж це не правда?

Колеги мої за мене заступалися, та все одно звільнили.

- Чим для вас є звання «кобзар»?

- Кобзар – народний дипломат, який представляє ту місцевість, з якої він родом по якій рухається міста до міста. Тож фактично кобзар представляє імідж губернатора й мера. Ця несе певну місію добра. Зараз у нас народна дипломатія саме набирає оберти, бо це велична місія, де люди об’єднуються у сіпальних справах.

- Тож, сподіваємося на увагу до Вас у Дніпропетровську, що надійде потрібна допомога?

- Вірю у те, що мене почаюють, бо не можна відвертатися від співаків українського народну.

Не розумію, чому у нас так зневажливо ставляться до кобзарів

Допоможемо кобзарю:

Текст: Банківські реквізити:VISA ELECTRON
PrivatBank фінансова допомога
4731 2171 1429 5338
5168 7420 2289 3782 карточка для доларів,