luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tipa_bandera

Любимый миф так называемых великоросов - миф о том, что существует "чистый русский язык", а вот украинский (против которого они зачем-то так рьяно воюют) - это какой-то диалект "чистого русского" или искажение этого якобы "чистого русского языка". Помня костомаровскую оценку "наш искусственный книжный язык" рассмотрим взгляд на проблематику "чистого русского языка"  Б.О. Унбегауна, изложенный в труде "Язык русской литературы и проблемы его развития, Париж 1968".

Бори́с Ге́нрихович Унбега́ун (также Б.О. Унбегаун, нем. Boris Ottokar Unbegaun; 1898, Москва — 1973, Нью-Йорк) — лингвист и филолог, специалист по славянским языкам и литературе. Участник Белого движения, посему эмигрировал во Францию, под конец жизни преподавал в Оксфорде.

Чтобы кратко изложить взгляд Унбегауна на российский язык, приведу его вывод из дисскуссий поэтому вопросу с другими лингвистами:

Что же требуется от исторической грамматики русского языка, чтобы, с одной стороны, преодолеть ничем не оправдываемый разрыв в изложении истории русского языка до и после XVIII в. и, с другой стороны, подвести приемлемый исторический фундамент под современный русский литературный язык? Лишь одно: признать, что этот русский литературный язык является русифицированным церковнославянским литературным языком, развивавшимся без перерыва, хоть и не без толчков, с XI в. до наших дней. Тогда все станет на свое место.

Теперь прочтем некоторые отрывки из книги "Язык русской литературы и проблемы его развития":
Read more... )

luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tipa_bandera
В не столь отдаленном 1905 году появилась интересная книжица с грозным названием, которое до сих пор волнует неокрепшие души российских шовинистов - "Об отмене стеснений малорусского печатного слова":

1905-1

Собственно говоря обсуждать содержимое книги не собираюсь, ниже дам ссылку и все желающие смогут ознакомиться лично. Хочу обратить внимание только на некоторые моменты. Более всего мне нравится следующий пассаж:

1905-4


Вот это "покращэння", как говаривал один легитимный беженец - в 1905 году кое-кому в России наконец дошло, что можно разрешить украинцам публично разговаривать на украинском языке, как россияне имеют право разговаривать на российском. Само собой, что под публичным говорением имелись ввиду официальные мероприятия РИ, а не говорение вообще.

С говорением, кстати, был интересный случай. Российский князь Иван Михайлович Долгоруков в 1817 году путешествовал через Украину в Киев и в Полтаве написал следующее об своем восприятии украинского языка:
1905-долгорукий

Так вот, несмотря на заунывные мантры, что Украинский язык придумали поляки на западной Украине и прочий бред, мы видим, что российский поэт не понимает языка Малороссийской губернии РИ и делает очевидный вывод - это уже не мое отечество, это не Россия, я за границей. Тех, кто считал Малоросию частью России князь называл "наемными, раболепными политиками". Более подробно об нем напишу в следующий раз, интересный типаж.

Что ж, возвращаемся к благостному разрешению украинцам печататься и выступать на украинском. Сейчас я приведу для иллюстрации один отрывок, который показывает причину особо негативного отношения современных российских шовинистов к этому исследованию 1905 года:

1905-6

Так вот, поскольку авторы исследования взялись утверждать, что украинский язык развивался очень давно и довольно рано имел воплощение в печатной форме то легкоранимая душа российского шовиниста не может вынести подобного послания, поскольку его методичка гласит, что украинский язык придумали поляки и австрияки в 19-м веке. Поэтому я с нескрываемым удовольствием читал критику "Об отмене стеснений малорусского печатного слова". Там были обвинения в том, что не специалисты делали, и что это был политический ход и много других левых отмазок. Критиковать химеры разума дело неблагодарное, даже не буду начинать.

Для меня важно другое. Мало того, что Россия была столь шовинистической страной, что всеми силами боролась против развития украинского языка, так даже советский период с его слащавыми соплями относительно дружбы народов не вытравил из россиянина пещерного великорусского шовинизма. Великого настолько, насколько велик держиморда, как говаривал Ильич. Все таки его оценки были точны.

Кажется прошло более 100 лет, можно уже успокоиться и признать реальность в которой есть украинский язык... но русские не ищут легких путей. И теперь у них эпоха "Возрождения". Только возрождают самое худшее, что имели. Перечеркивая этот труд, перечеркивая труд Вернадского, который я тоже вскоре размещу, и многое другое. Только глупец может думать, что эта тенденция несет России какое-то укрепление. Нет - только деградацию. Шовинизм - это как наркотик. Дает гиперболизированное чувство власти торжества, эйфории - но разрушает и разъедает тебя. Дотла... И бриллиантов там нет. А то новое, что начали делать всего лишь в 1905 году, отбрасывают без малейшего сожаления.

Скачать "Об отмене стеснений малорусского печатного слова" можно здесь


luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tipa_bandera
Представляю вашему вниманию анализ кратко церковнославянско-руського словаря Лаврентия Зизания. Полное название: ЛЕКСИС, Си́рЂчъ РечéнїА, ВъкрáтъцЂ събрáн(ъ)ны. И из слове(н)скаго язьíка, на прóсты(й) Рýскій ДіА́ле(к)тъ Истол(ъ)ковáны. Л, Z. 1596.

 Я анализировал только под одним углом: находил руськие слова, которые остались в украинском языке, но не вошли в современный российский язык. В данном примере они были заменены церковно-славянскими словами (вся таблица не влазит в пост, разобью на два, ссылка на следующую часть внизу статьи):
Read more... )




Читать продолжение статьи







luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tipa_bandera
В последнее время регулярно встречаю великоросов-"шевченковедов".
Все их "веденье" сводится к
паспорту Шевченка и сакральному "а где у Шевченка вы увидите слово "украинцы"?
А значит нет никаких украинцев".
Логика, конечно, потрясная.
Поэтому попробуем использовать лексику Т. Шевченка, раз этого так требует великарусская общественность.
Забегая наперед скажу, что ничем хорошим для кацапов это не кончится.


Сперва я должен заметить, что термин "украинский народ" Шевченко употреблял.
Например подпись под его картиной "Дари в Чигрині 1649 року":

Изъ Царяграда, изъ Варшавы и Москвы, прыбували послы зъ великими дарами еднать Богдана и народъ Украинскій уже вольный и сильный. Султанъ, окроме великого скарбу приславъ Богданови червоный оксамитовый жупанъ на горностаевій хутри шталтъ княжой — порфиры, булаву и шаблю, одначе рада (опрыче Славного лыцаря Богуна) присудыла еднать Царя Московського.

Вот как он упоминает эту картину в одном из писем: «Дари Богданові і українському народові».

В одном стихотворении он называет Украину своей страной:

І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна...


С народом закончили, перейдем к языковому вопросу. Читать будем личные письма Шевченка, языком оригинала (только Шевченко писал по украински российской раскладкой). Вот пример, чтобы вы представляли, как это выглядело:

Подивитись фото )

Итак, из письма брату:

А сам, як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому,
Бо москалі чужі люди,
Тяжко з ними жити;
Немає з ким поплакати,
Ні поговорити.
Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно,..... Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському.


Утомился Шевченко от московского языка. Что интересно, не называет его ни русским, ни российским. Брат ответил Тарасу, но написал на каком-то суржике, поэтому Шевченко в следующем письме устроил ему выговор:

Read more... )


Продолжение следует.

luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] uorvik
Мелетий Смотрицкий, белорусский просветитель, работавший в Вильно и Киеве, автор изданной в 1619 году в Евье «Граматiки словенскiя правильное синтагма», задолго до «революционера» в русской лингвистики Ломоносова, создателя грамматики российского языка, создавал научные основы языка русинов.
Как и в Грамматике Л.Зизания, он четко отличал болгарский церковный язык от нашего:
«Словенски переводимъ: Удержи языкъ свой от зла и устнъ своъ же не глати лсти.
Руски истолковуемъ: Гамуй языкъ свой от злого и уста твои нехай не мовятъ здрады».

Ясно абсолютно, как и далее по его книге, что русским языком автор считает нынешний украинский язык, точнее — тот русинский язык, который в его время был общим для белорусов и украинцев.
А вовсе не язык Московии-России.
«Гамуй», «нехай», «мовять», «здрады» — это чисто белорусько-украинские слова, которые Мелетий Смотрицкий называет «переводом на русский язык».
Read more... )
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] uorvik

История происхождения «русского» языка

В Средние века литвины-беларусы, русины-украинцы и другие, народы восточной части Европы, не знали матов как и все славяне вообще.

Матерные выражения употребляли только финно-угры или, возможно, одни угры Волго-Камья, а также выходцы оттуда — венгры.

Предположительно, еще и болгары, которые раньше жили в том же регионе, ниже Казани: ученые пока спорят, являлись предки болгар тюрками или уграми.

Как считают исследователи вопроса, маты сформировались в финно-угорской (либо в чисто угорской) среде еще в период первобытного общества.

Они служили вовсе не оскорблением, а выражением доминирования.

Точно так же у обезьян и дикарей показ половых органов либо имитация соития означает демонстрацию своего превосходства в социальной иерархии.

Следует добавить, что маты найдены и на берестяных грамотах Новгорода XI—XII веков, написанных местной чудью — то есть финнами.

Так что «враги русского народа» не виноваты: маты — местное изобретение.

Read more... )

luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] uorvik

Болгарская составная

Почему нынешний русский язык более похож на болгарский и сербский языки, чем на белорусский и украинский?

При этом в одну языковую группу с русским относят почему-то именно эти два языка, а не болгарский и сербский.

Это кажется странным, ведь территориально Россия не граничит с Балканами, а граничит с белорусами и украинцами, у которых в языках почти нет никакого болгарского влияния, а если оно и находится, то это — привнесенные уже через Россию балканские языковые реалии.

В том и дело, что в России своих коренных славян не было, кроме редких поселений украинцев в Суздальской земле в XII веке и массовых порабощений белорусов и украинцев в ходе войн Московии против ВКЛ и Речи Посполитой, так только в войне 1654-1667 гг. московиты захватили в рабство несколько десятков тысяч белорусов.

А потому изучение туземцами Московии славянского языка шло через религию, которая опиралась на болгарские тексты. Вот почему мордва Рязани, Москвы, Тулы, Костромы, Вятки, Мурома и прочих финских земель познавала славянский язык от болгарского языка — не имея своего местного славянского.

И по этой причине даже то небольшое славянское содержание нынешнего русского языка, около 30-40% славянской лексики против 60-70% лексики финской и тюркской — оно не общее с белорусами и украинцами, а общее с болгарами, от болгарских книг.

А вот в Беларуси и Украине ситуация была иной: тут местное население, наполовину балтское в Беларуси и наполовину сарматское в Украине, все-таки имело народные славянские говоры, которые и не позволили внедряться болгарской лексике из православных книг, подменяя свою исконную местную славянскую лексику.

Read more... )
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] asya_kalyaskina
Расстановка точек над излюбленным мифом российской шовинистической пропаганды – выдуманности украинского языка. Заранее просим прощения за пересказ общеизвестных фактов.



Давайте на минуту предположим, что байки о «выдуманности украинского языка» достойны серьёзной полемики. А впрочем, почему бы и нет? На свете живут миллионы людей, которым Украина неинтересна в принципе, и поэтому они многое о ней знают. Знают, что украинского языка не существует, что его придумал Ленин в австрийском генштабе, что в Украине здесь говорят и всегда говорили на русском, что украинский – фикция, удел села и «лишь бы нам насолить». Конечно, это в наиболее упоротой редакции. В более интеллигентной версии этот же бред звучит как «Мнэээээ, некоторая мнэээ кабинетность и нарочитость украинского языка мнээээ не вызывает, кажется, сомнений…». Смешно, но такое можно услышать и от некоторых «учёных» гуманитариев: впрочем, не филологов (образование не оставляет им шансов на подобные перлы), а от политологов, социологов и прочих философов. Создателями украинского языка называют и Австро-Венгрию, и большевиков, и Петлюру с Винниченко. Кого угодно, только не самих украинцев.

читать дальше )
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] andreistp
1. Сучасна українська мова має близько 400 тисяч слів.
2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова".
6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".
7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".
8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки".
luminofor: (Default)
70-ті роки ХХ ст. Київ.
Довжелезна черга в гастрономі. До прилавка нахабно протискається молода особа.
Микола Лукаш, один з найвизначніших українських перекладачів, звертається до неї: "Куди це ви так поспішаєте, панночко?"
Дівиця гордо відповідає: "А я па-вашему нє панімаю!".
"Нічого,- каже Лукаш,- я можу і по-вашому: куда прёшь, бл&ть?"
_______________________

Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся.
Микола Лукаш працював над ним 18 років.
А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!

У другому томі мемуарів "Наш Лукаш", Дмитро Павличко згадує:
"У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна.
Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі.
Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім.
Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп.
Міріади слів, які годі спостерігати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом"


Мовознавці кажуть: феномен його перекладів – у надзвичайно тонкому відчутті мови та досконалому володінні українським лексиконом різних епох.

«Фауст» – це Пісня Пісень Європи. Це не лише німецький витвір, це витвір і новоєвропейської, і середньовічної традиції водночас. Антонич називав Ґете «таємним радником Європи». І раптом десь на тоталітарній периферії світу з’явився той персонаж, який зробив такий переклад «Фауста», якому немає рівних у світовій традиції перекладу», – розповідає один із упорядників видання Вадим Скуратівський.

У березні 1955 р. рукопис “Фауста” був зданий до складання, у вересні підписаний до друку, а наприкінці року ошатний 500-сторінковий том з відомими у Німеччині, теж класичними, ілюстраціями А. Ліцен-Майєра та Ф. Зімма, у чудовому оформленні, в суперобкладинці — шедевр тогочасної української поліграфії — вийшов у світ восьмитисячним накладом.
“Фауст” одразу став сенсацією для всіх, хто розумів значення цього першого масштабного перекладного видання після всіх розстрілів та нищення творців українського письменства й перекладу, та ще й з таким розкішним оформленням і вступною статтею найвищого авторитета в галузі іноземної літератури — Олександра Білецького.
Отож захват бува загальний, хоч далеко не всі в літературному світі сприймали перекладацький стиль Миколи Лукаша, його орієнтацію на глибини української народної мови, максимальне багатство лексичних і фразеологічних зворотів.
Декому, вихованому на російських перекладах світової літератури, чужим і незрозумілим було, як може так звучати Ґете, якого звикли читати російською мовою у “високому штилі”. Адже герої Ґете заговорили, демонструючи небачені скарби української мови; Фауст, наприклад, висловлюється про Вагнера:

“Іще його не зрадила надія;
Копається в гноїську, скарб шука,
А знайде часом черв’яка,
То дурень і тому радіє...” (с. 27)


або:

“Лайдак! Паскуднеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Своїх дітей обкрав нізащо! — ”

щиро й безпосередньо сварить свого невірного чоловіка Марта (с. 120) і т. д. і т. п.
Отак і починалася слава Миколи Лукаша.


Лукаш першим почав перекладати з оригіналу

У Радянському Союзі іноземні твори мовами національних меншин перекладали зазвичай з російської – і сьогодні деякі видавництва бережуть цю «традицію», каже режисер Лесь Танюк.
Микола Лукаш першим почав перекладати з оригіналу, надзвичайно майстерно підбираючи лексичні відповідники в українській мові.


«Свого часу я перекладав Шекспіра, і у мене нічого не виходило, доки я не переписав «Декамерон» Лукаша на словники. Просто зробив 16 зошитів із його фразеологією за історичними періодами. Це мені дуже допомогло, тому що це був один і той самий час та логіка», – каже Лесь Танюк.

А Іван Драч, який товаришував із Лукашем, пригадує: його переклади Лорки критикувала Нью-Йоркська група – саме через майстерність. Для Тарнавського та Бойчука, які жили в еміграції, саме творення українською було дивом. «А Лукаш знав мову віртуозно, знав її скрупульозно, в деталях, розрізняв за запахом усі нюанси. Через це вони його не сприймали», – розповідає Драч.

... Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся - здавна славному своїми чудовими рушниками сіверському містечку Кролевець...
"Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв його, як дитину", - Володимир Житник про Миколу Лукаша.

У Миколи Олексійовича, на жаль, було нещасливе кохання до Олени Біличенко з Таврії, яка пізніше не втомлювалася виходити заміж 4 рази.
А невиліковний романтик, людина надзвичайно високої й тонкої культури Лукаш так і лишиється до віку холостяком...


"Юносте-податносте
Без ваги й пуття!
Певне, з делікатности
Я згубив життя..."



Після окупації України німецькими військами Микола Лукаш лікується на рідному Поліссі.

Згідно з пізнішими свідченями, до важко пораненого 22-річного хлопця заходить у хату офіцер-угорець Вермахта й каже угорською, мовляв, недовго тому лишилося ще мучитися від гангрени... На що Микола відповідає йому рідною мовою, яку, зрозуміло, нечасто почуєш від поліщуків.
Угорський офіцер настільки вражений, що допомагає Лукашеві з лікуванням, завдяки чому той, вірогідно, і лишається на цьому світі.


Після одужання Микола Лукаш працює перекладачем у місцевій комендатурі. За неперевіреним свідченням кролевчанина Г. Рекуха, вивезеного на примусові роботи до Нiмеччини, Микола Лукаш у 1942 році передавав бранцям явки УПА для того, щоб у разі втечі з ешелону по дорозі до Рейху, вони мали би шанс врятуватися.

Окрім того, вже на схилі свого життя Микола Лукаш начебто розповiдав ще одному поліщукові Михайлу Сереженку, що пiдтримував зв'язки з пiдпiльною партизанською групою В. К. Соловйова з сусіднього села Алтинiвка.

Очевидно, що таким чином Микола Лукаш у роки війни намагався помогати людям - так, як міг.
Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.

"Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує", - наводить він справжню, а не офіціозно-радянську народну творчість як зразок початкової рими в українській поезії.

Його легендарне козацьке "пане-брате" як переклад Herr Bruder в устах героїв "Фауста", блискуча адаптація Маяковського "Шел я верхом, шел я низом, строил мост в социализм" - "Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм" засвідчили появу в Україні не просто майстерного, а найталанавитішого її перекладача, завдяки якому далекі герої Сервантеса чи Гейне заговорюють українською жваво, природно й зовсім невимушено, дарма що його "одомашнення" багатьох текстів подекуди виходить надто вже далеким від оригіналу.

Порівняльний переклад знаменитої грайливої пісеньки I'M VERY YOUNG TO MARRY YET славетного шотландського ліричного поета Роберта Бернса [Robert Burns] у Миколи Лукаша та класика російського перекладу Самуїла Маршака [Самуил Маршак]:



Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснює сміливий есперемент, перекладаючи на українську поезію Фредеріко Гарсія Лорки [Federico García Lorca], написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту - гуцульського.

Водіючи феноменальним словниковим запасом із самих глибин народної мови, не боїться Микола Лукаш й інших творчих ноу-хау, здебільшого вдало використовує у своїх перекладах маловживані українські слова, в т.ч. питомо поліські, створює й неологізми.

"Образно кажучи, Миколу можна порівняти з диригентом оркестру, в якому він вловлює партію кожні­сінького оркестранта. Це унікальна особливість його таланту! А що вже казати про "Декамерон" Джованні Боккаччо, котрий українські читачі зачитували до дірок! (Мирослава Лещенко).

При цьому Маестро майже не користується чернетками, пише немов би одразу "по-білому", дуже рідко вносить правки у вже опубліковані переклади... Не всі його експеременти, очевидно, виявляються вдалими з погляду практики перекладу, проте Микола Лукаш нахненно, як ніхто інший, продовжує й продовжує заповнювати прогалини в українській літературі, збирає багатющий лексикографічний матеріал, перекладає з англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, литовської, російської, польської та багатьох інших мов.

Однак геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час невпинної русифікації України, коли українська література всіма засобами зводиться до іміджу смішної, суто "селянської" або, навпаки, винятково офіціозної, паркетної.

Живі, яскраві й неповторно українські переклади вершин світової поезії, що забезпечили б їхньому автору миттєву славу у будь-якій вільній країні, проходять майже непоміченими в підрадянській Україні. Широкі кола читачів, у т.ч. і з-поміж українців, дедалі більше віддають перевагу перекладам російською.

До цього додається й критика з боку консервативних перекладачів радянської школи, які не можуть пробачити Лукашеві порушення російських канонів перекладу, згідно з якими, Фауст мусить не "балакати" по-живому, а висловлюватися "високопарно".

Попри ці недвозначні тенденції яскравий і свободолюбний талант Миколи Лукаша веде його до продовження своєї праці, так само як і активного життя в літературних колах, адже митець пише лише за натхненням - а коло того немає, Лукаша можна часто зустріти у відкритій 1964 року "ресторації" "Дніпро" на Європейській площі Києва.

"Був він особистістю епатажною і в суспільному, і в життєвому, і в мистецькому сенсі. Проте цей епатаж був природним, а не надуманим чи спеціально спланованим... Микола Лукаш був передусім поетом, творцем, тобто належав до числа перекладачів, які дбають не так про відповідність перекладу оригіналові, як за органічне засвоєння канонічних творів світової літератури українською мовою. Його переклади мали відповідати передусім українському світовідчуттю і, не побоюся цього слова, — українському духові.", - згадує похресниця майстра Роксана Харчук.

Пане-брат Лукаш як і раніше лишається простою й відкритою людиною у спілкуванні зі своїми приятелями, без жодного пафосу й гламуру, активно підтримує здібних перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.

Однак 1973 року, вперше за весь публічний період своєї творчості, Микола Лукаш не втримується й без жодного галасу, звичайною поштою, надсилає звернення на адресу керівництва Радянської України, в якому у блискучому, інтелегентно-стьобному стилі пропонує ув'язнути себе замість засудженого за книгу "Націоналізм чи русифікація?" Івана Дзюби:

"У зв'язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича на певне, офіційно у нас не існуюче питання, за яке, наскільки мені відомо, його засудив нещодавно один з нарсудів м. Києва, та беручи до уваги:

а) стан здоров'я засудженого;
б) ту обставину, що в даний період (кінця якого ми з Вами не можемо передбачити бодай наближено) для мене особисто перебування на будь-якому режимі здається майже рівно вартним, через те більш-менш байдужим,

– прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання.

З належною повагою Лукаш Микола Олексійович,
член Спілки Письменників України.
"

Чим був викладаний такий дивовижний вчинок? "Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, боровся із вітряками", - пояснює його похресниця Р. Харчук. "Він, як і його літературний герой, був лицарем. Його ж оточення, зокрема й літературне, втратило розуміння лицарства вщент. Саме у цьому й вкорінена уся ця міфологія, яка насправді була життям Миколи Лукаша, його розумінням, відчуттям і сприйняттям реальності. Саме лицарством пояснюється й "божевільний" лист на підтримку І. Дзюби".

Після цього звернення Микола Лукаш зазнає репресій з боку уряду, його виключають зі Спілки письменників України. Одного з найталановитіших митців, феноменального поліглота й ерудита намагаються приборкати вимушеним жебрацтвом.

"Микола Лукаш, звичайно, ненавидів совєтську систему і через її брутальну, брехливу ідеологію, і через неестетичність. Однак у даному разі правильніше було б сказати, що він ненавидів облудність усіх політичних режимів, а вражав його не так суспільний цинізм, як цинізм людський... Він, звичайно, страждав із багатьох причин, але, можливо, передусім через втрату віри в людську гідність. Адже був принциповим ідеалістом і романтиком", - переконана пані Роксана.

Позбавлений можливості будь-якого друку й скільки-небудь стабільного заробітку, часто залишаючись просто голодним, Микола Олексійович Лукаш здебільшого грає в шахи й більярд, засідає в доміно у Маріїнському парку, дивиться "Динамо" і вештається містом без верхнього одягу навіть узимку, дедалі рідше відмовляється від чарки горілки, однак і працює для прийдешніх читачів.

"Все сталося так, як мало бути. Ми без­силі щось змінити. Просто віднині я – persona non grata... Беруся за ви­вчення ще однієї мови", - переповідає слова Маестро М. Лещенко.

Вірний друг і колега, також визначний представник української перекладацької школи ІІ половини ХХ століття, поліщук Григорій Кочур з Чернігівщини, інші друзі з числа українського дисидентського руху намагаються частіше запрошувати митця на гостини та в генделі, забезпечуючи йому таким чином хоч якийсь "прожитковий мінімум".

Попри дедалі більшу депресію, Микола Лукаш намагається не здаватися, розважається життям так, як того дозволяють обставини й його однокімнатній квартирі без меблів, але зі стосами книжок, - саме він збагачує київську богему словами "злукошитися" та "злукашіння", що набувають значення "поринути у вимушену бездіяльність"...

"Його цікавила література іронічна, грайлива, жартівлива і фантастична, в якій обов’язково з’являвся диявол і мотив спокуси, балансування на грані між Божественним і пекельним. Микола Олексійович, звичайно, чудово знав, що означає носити у своїй душі пекло, хоча зазвичай виглядав дуже спокійним і врівноваженим. Однак іноді у нього проривалося, що він не хоче жити", - згадує похресниця митця.

З початком 80-х років твори Миколи Лукаша знову друкуються, однак формальної реабілітації, не кажучи вже про визнання, немає. Поет переносить складну онкологічну операцію, його невгамонне раніше творчє натхнення поступово згасає, хоча з початком "перебудови" у 1987 році митця ще встигають поновити у лавах Спілки письменників...

За життя Миколи Лукаша його творчість ніколи не була гідно вшанована, Маестро тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатура відхилялася.

"Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні", - зізнається поет Мойсей Фішбейн.

29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі "Дон Кіхота", не здійснивши задуманий переклад "Гаргантюа і Пантагрюеля", так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника, який збирав протягом десятиріч...

Не менш цінний матеріал з лексикографічних карток української ненормативної лексики, які готував Микола Лукаш для переладу творів Франсуа Рамбле [François Rabelais] й омріяного ним словника "Моя матюкологія", де одних синонимів слова "повія" могло б бути 286 штук, спалила після смерті митця його сестра Параскева Борисенко, на думку якої "ці слова" компроментували її брата.

Лише через 15 років по смерті Маестро в столиці було видано його багатющий словник-довідник "Фразеологія перекладів Миколи Лукаша" від упорядників Олександра Скопненка й Тетяна Цимбалюк, що умістив у себе ідіоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше й усі інші глибини мови, уживані в Лукашевих перекладах.

"Геніальний Микола Лукаш прийшов у наш злиденний і майже знищений український світ, щоб оживити Слово. І сталося диво — йому це вдалося" (Роксана Харчук).

Прочитати онлайн можна: Джованні Боккаччо "Декамерон" у перекладі Миколи Лукаша.

Найбільша збірка перекладів Миколи Лукаша - "Від Бокаччо до Аполлінера" - видана 1990 року в Києві.

Послухати наживо пісні, покладені на тексти Миколи Лукаша, можна у виконанні галицького гурту "Піккардійська терція"



Докладніше: http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-lukash-biografiya-perekladach.html#ixzz3os1OUDAB
ІЦ Полісся

luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] czeslaw_list


Думаю, не открою секрет, когда скажу, что есть история – как фундаментальная наука, а есть история – как набор бытовых исторических мифов, циркулирующих в народе (часто, в действительности, не правдивых). И, как по мне, сегодня, именно по этой "кухонной линии фронта" проходит самая настоящая ментальная война.

Тот, кто навяжет свои исторические и культурные мифы другому – тот и победил (одним из таких мифов, например, является миф о переселении русского народа, после татарских погромов, из Киева на север: миф, потому что, все о нем знают, но никто еще не предоставил ни одного исторического документа, который подтверждал бы это).

И именно как спец.операцию в этой ментальной войне нужно расценивать недавнее заявление спикера МИД России, Андрея Нестеренко, о дискриминации русского языка в Украине: т. е., выражаясь языком милицейских сводок, 9 июля 2009 года, Андреем Нестеренко, из хулиганских побуждений, в украинскую сторону была "брошена шумовая информационная граната". Насколько мы знаем, хулиган не успокоится до тех пор, пока ему, той самой "гранатой", не настучат по его же голове! Предлагаю сделать именно это: рассмотреть с исторической точки зрения, что же такое есть – русский язык, тем более, что Андрей Нестеренко преподнес такой потрясающий информационный повод ...

В XVI – XVII веках, в пользовании было немало литературы, написанной на церковно-славянском языке. В школах не только преподавали ряд дисциплин на церковнославянском языке, но и изучали его как предмет. Но много форм и слов церковно-славянского языка были непонятными. Переводные словари были необходимы не только преподавателям и ученикам братских школ, но и широким кругам читателей. Именно для удовлетворения этих потребностей и появляются первые словено-русские словари. Под словенским в те времена понимали церковнославянский язык, а под русским... но предлагаю перейти к самим словарям!

Продолжение ... )

_______________________________________________

(Ua)   →   Юрій Коновченко: Якою мовою молилася давня Україна-Русь .


По темі:

Язык Киевской Русии
Нерусский "русский" язык
Как уничтожали украинский язык: хроника запретов за 400 лет
История возникновения русского языка
История Кириллицы
Лайтесь українською → Ujoben sie, bitte - Прощай країна рабів!


Автор-упорядник  ©Chaslau List

Назад   →   Історія України   История России
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] ibigdan
На рассвете, часа в четыре утра, без объявления претензий, стучится в скайп давний приятель, российский коллега по цеху - мол, что думаешь по части Олега Табакова? ...Отвечаю:
- Уже ничего...
- Как?! Совсем ничего?!
- Угу, убогость не позволяет...
- Ааа, значит, думаешь!
- Ну, ладно, думал..., правда, ничего конструктивного - сплошной мат.
- Понимаю..., я бы тоже обиделся. Но, согласись, и Булгаков не жаловал украинцев, стебался над вашим языком.
- Потому, что просто не знал его.
- Пусть так, но по вашим понятиям Булгаков вообще дезертир и предатель - был призван в армию УНР, а потом оказался в Белой армии, а после в Москву сбежал, когда Украину нагнули большевики. Но при этом в Киеве есть музей Булгакова!
- Предлагаешь открыть у нас музей Табакова?
- Ну зачем передергивать? ...Я ж просто рассуждаю! И вообще, хер с тем Табаковым... Просто он сказал то, о чем в России давно чешут на кухнях и православных митингах.
- Не новость, что в России популярны фашистские идеи...
- Ну, в какой-то мере.., да - про третьесортность украинцев, Матроскин явно перегнул. Но, опять же, давай объективно! ...Вот, тот же Булгаков, как считаешь - почему он писал именно на русском?
- Удиви!
- Слушай, без обид! Если серьезно - ведь, трудно спорить с тем, что русский язык ярче, богаче, выразительнее...
- Ну, если другого языка не знать, то да...
- Ха! Я знал, что ты так ответишь! Но смотри - ты, знаешь, как минимум, два языка, а пишешь, в основном, по-русски! ...Аргумент?
- Именно поэтому и могу утверждать: русский язык, как таковой - неприлично беден! По сути, это язык заимствований - гигантское эсперанто. А вся его яркость в уменьшительно-ласкательных суффиксах. Но несмотря на это - я люблю русский язык, как любят больного брата... Нежно и трепетно!
- Ууу... Ты еще скажи, что мы тут все вата!
- "Вата" - от немецкого "die Watte"...
- Ну, это просто шапкозакидательство!
- "Шапка" - от французского "шапу"...(chapeau).
- ...Ок, давай вернемся к сути предмета!
- "Предмет" - из польского "пшедмиот" (przedmiot).
- Не верю!
- И не надо - проверь, интернет под рукой...
читать дальше :) )
luminofor: (Default)

Очень просто.

Пусть россиянин найдет в этом тексте пару московитских (русских) слов.
Ниже в видео - точный текст думы авторства Ивана Мазепы, конец XVII века, сообщенный предателем в доносе Москве как "компрометирующий материал" на гетмана:


Всі Покою щиро прагнуть 
Та не в єден гуж всі тягнуть
Той направо, той наліво а все браття, то-то диво.

Не маш любви, не маш згоди, 
Од Жовтої взявши води,
През незгоди всі пропали – самі себе звоювали.

Гей, братища, пора знати, 
Що не всім нам панувати,
Не всім дано теє знати,  як речима керувати.

На корабель поглядімо, 
Много людей полічімо,
Однак стирник сам керує весь корабель направує.

Пчілка бідна матку знає 
І оної послуxає,
Жжалься Боже України,  що не в купі має сини.

Єден живе із погани, 
кличе: сюди, отамани,
Ідем матку рятувати не дамо їй погибати.

Другий ляxам за грош служить, 
по Вкраїні і той тужить,
Мати моя старенькая, чом ти вельми слабенькая?

Розно тебе розшарпали,  
гди аж по Дніпр туркам дали,
Все то фортель, щоб слабіла і аж вкінець сил не міла.

Третій москві аж голдує і їй вірно услугує,
Той на матку нарікає і недолю проклинає.

Ліпше було не родити, нежлі в такиx бідаx жити,
Зо всіx сторон ворогують, огнем мечем руінують.

Од всіx не маш зичливості, ні слушної учтивости,
Мужиками називають, в купі лиxо одбувати.

Я сам бідний не здолаю, xіба тілько заволаю:
Гей, панове єнерали, чого ж єсте так оспали!
І ви, панство полковники, без жадної політики,
Озьмітеся всі за руки, не допустіть горкой муки
Матці нашій більш терпіти. 
Нуте врагів, нуте бити!
Самопали набивайте, гостриx шабель добувайте!

А за волю xоч умріте і вольностей бороніте,
Неxай вічна буде слава 
Же през шаблю маєм права!
luminofor: (Default)
Прага – Якщо можна було б оцінити сьогодні ставлення чеського народу до рідної мови, користуючись спортивною термінологією, то «золото» виграють обоє – і народ, і мова. Іншими словами, стан чеської мови у Чехії можна визначити як успішний. На думку фахівців, сьогодні чеська мова потребує не захисту, а вдумливої щоденної опіки. Але так було не завжди. Чехи відстояли свій найбільший скарб, рідну мову, у складному протистоянні з набагато сильнішим противником і в тяжкій боротьбі, яка тривала три довгих століття.

Гадаю, немає в Чеській Республіці людини, яка б не знала про драматичну подію в чеській історії, що трапилась у 1620 році. Того року, 8 листопада, в битві під Білою Горою, що поблизу Праги, перестала існувати конфедерація Чеської Корони, а з нею перед сильним німецькомовним противником капітулювала чеська мова, традиції й культура.

На довгих триста років чеські землі увійшли до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом могутньої Австро-Угорщини. Зміцнюючи панування, імператор Йозеф ІІ у 1781 році видав указ, яким запровадив німецьку єдиною мовою спілкування в державних установах. Як в імперіях водиться, мовна окупація поступово оволоділа всіма сферами життя: освітою, театром, військом – словом, настала тотальна германізація.

Чеська література і фольклор проти германізації

Але слід віддати належне чехам: вони не склали зброї. Їхня наполеглива і послідовна боротьба за свою мову, традиції, культуру вписалась до історії, як доба національного відродження. Її джерела слід шукати в посиленні національного самоусвідомлення, його могутня хвиля піднялась саме всупереч мовній окупації.

Мотивацію відстояти рідну мову чехи знаходили насамперед у творчості своїх поетів і письменників, народних майстрів, у фольклорі, пісні й театрі. Велику роботу на свої плечі перебрала сільська інтелігенція: вчителі, лікарі, священнослужителі. Саме на периферії, по селах і в малих містечках, загроза германізації була особливо небезпечною.

Освітяни очолили чеське національне відродження

У трьох хвилях національного відродження, яке припало на 18-е століття, а особливо активно проявилось у середині 19-го століття, чехам вдалось не тільки захистити рідну мову від руйнації, але й оживити певні процеси, наприклад, словотворення, видавництво словників, роботу професійних і аматорських театрів. А очолили найтяжчу роботу вчені й письменники, серед яких були і німецькомовні, розповів Радіо Свобода відомий учений-славіст, професор Карлового університету Їржі Марван.
«Є такий представник цього відродження, як наприклад, Юнґманн. Він краще говорив німецькою мовою, ніж чеською. Але для нього чеська мова – це був певний символ, це була в певному сенсі душа народу. Чеська мова тоді була настільки духовним елементом, без якого народ не міг існувати», – зауважує професор Марван.
«Є такий представник цього відродження, як наприклад, Юнґманн. Він краще говорив німецькою мовою, ніж чеською. Але для нього чеська мова – це був певний символ, це була в певному сенсі душа народу. Чеська мова тоді була настільки духовним елементом, без якого народ не міг існувати», – зауважує професор Марван
Саме поет, викладач чеської мови Йозеф Юнгманн сформулював головну ідею чеського національного відродження так: «Чехом є тільки той, хто розмовляє чеською». З цією думкою, як з прапором відродження, чехи активно взялись за переклад з німецької і навіть з латини спортивної, географічної, військової термінології, а також термінів окремих наук, наприклад, хімії чи медицини. Багато неологізмів, тобто нових слів, не прижилось, трохи смішно і наївно нині звучить, наприклад, «nosoplena», тобто хустинка до носа, але загалом зусилля чеських патріотів не пропали даремно.

Перемога чеської над німецькою

Багато нових слів по-чеськи успішно вживається й нині. А тому сьогодні чехи, на відміну від більшості європейців, ходять не до театру, а до divádla, тобто дивляться на те, що діється на сцені. До речі, чеською «сцена» – jeviště – те, що там явиться. Давні мистецькі твори чехи купують не а антикваріаті, а в крамниці «Starožitnostі», плавають не в басейні, а на «koupališti» – від «купатися», вони грають в «košíkovou», тобто у баскетбол i «odbíjenou», тобто відбивають м’яч у волейболі, а книжки читають не в бібліотеці, а в «knihovně».

І ще така цікава особливість. Країну в центрі Європи, відому всім Австрію, свого в минулому могутнього мовного поневолювача, тільки чехи – єдині в цілому світі – називають «Rakousko» – від назви прикордонного села Dolní Rakousy – першого при перетині чесько-австрійського кордону.

Навіть події Другої світової війни, коли доводилось вивіски у крамницях чи фільми дублювати німецькою, не похитнули переконання чехів, що без мови держави не буде.

Мовна екологія – першочергове завдання

І нині у невеликій 10-мільйонній Чехії її громадяни дуже вимогливі у ставленні до рідної мови. У цій копіткій щоденній роботі на перше місце має стати, на думку професора Їржі Марвана, як одна з головних дисциплін – мовна екологія, наука, яка дбає про чистоту рідної мови в ЗМІ, у школах, державних установах. І в Україні також все нині в руках українських мовознавців, зауважує чеський професор.
«Вони повинні навчитися, що таке є лінґвоекологія, тобто теорія про мовне середовище. Кожна людина знає від своєї матері, що таке є мова. Я не бачу в українських мовознавців, щоб вони турбувалися цією проблемою. Отже, тут є початок. Українські мовознавці повинні перейти з теорії на реальну екологічну реалізацію. Українська мова є настільки особливе, естетично привабливе явище, що його не можна руйнувати своєю власною необережністю і байдужістю», – наголошує Їржі Марвана.

Сьогодні чехи успішно переклали рідною мовою всю комп’ютерну термінологію, до речі комп’ютер, мабуть тільки чехи назвали по-своєму – «počítač», тобто рахівниця, калькулятор. Мовою, її захистом від напливу передусім англомовних слів активно займаються громадські канали радіо і телебачення, театр, багато спеціальних часописів, а також книгарні та бібліотеки.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24725820.html
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] grzegorz_b в Как украинцам на родном языке милостиво говорить разрешили
авторы исследования взялись утверждать, что украинский язык развивался очень давно и довольно рано имел воплощение в печатной форме то легкоранимая душа российского шовиниста не может вынести подобного послания, поскольку его методичка гласит, что украинский язык придумали поляки и австрияки в 19-м веке.

Originally posted by [livejournal.com profile] tipa_bandera at Как украинцам на родном языке милостиво говорить разрешили
В не столь отдаленном 1905 году появилась интересная книжица с грозным названием, которое до сих пор волнует неокрепшие души российских шовинистов - "Об отмене стеснений малорусского печатного слова":

1905-1

Собственно говоря обсуждать содержимое книги не собираюсь, ниже дам ссылку и все желающие смогут ознакомиться лично. Хочу обратить внимание только на некоторые моменты. Более всего мне нравится следующий пассаж:

1905-4


Вот это "покращэння", как говаривал один легитимный беженец - в 1905 году кое-кому в России наконец дошло, что можно разрешить украинцам публично разговаривать на украинском языке, как россияне имеют право разговаривать на российском. Само собой, что под публичным говорением имелись ввиду официальные мероприятия РИ, а не говорение вообще.

С говорением, кстати, был интересный случай. Российский князь Иван Михайлович Долгоруков в 1817 году путешествовал через Украину в Киев и в Полтаве написал следующее об своем восприятии украинского языка:
1905-долгорукий

Так вот, несмотря на заунывные мантры, что Украинский язык придумали поляки на западной Украине и прочий бред, мы видим, что российский поэт не понимает языка Малороссийской губернии РИ и делает очевидный вывод - это уже не мое отечество, это не Россия, я за границей. Тех, кто считал Малоросию частью России князь называл "наемными, раболепными политиками". Более подробно об нем напишу в следующий раз, интересный типаж.

Что ж, возвращаемся к благостному разрешению украинцам печататься и выступать на украинском. Сейчас я приведу для иллюстрации один отрывок, который показывает причину особо негативного отношения современных российских шовинистов к этому исследованию 1905 года:

1905-6

Так вот, поскольку авторы исследования взялись утверждать, что украинский язык развивался очень давно и довольно рано имел воплощение в печатной форме то легкоранимая душа российского шовиниста не может вынести подобного послания, поскольку его методичка гласит, что украинский язык придумали поляки и австрияки в 19-м веке. Поэтому я с нескрываемым удовольствием читал критику "Об отмене стеснений малорусского печатного слова". Там были обвинения в том, что не специалисты делали, и что это был политический ход и много других левых отмазок. Критиковать химеры разума дело неблагодарное, даже не буду начинать.

Для меня важно другое. Мало того, что Россия была столь шовинистической страной, что всеми силами боролась против развития украинского языка, так даже советский период с его слащавыми соплями относительно дружбы народов не вытравил из россиянина пещерного великорусского шовинизма. Великого настолько, насколько велик держиморда, как говаривал Ильич. Все таки его оценки были точны.

Кажется прошло более 100 лет, можно уже успокоиться и признать реальность в которой есть украинский язык... но русские не ищут легких путей. И теперь у них эпоха "Возрождения". Только возрождают самое худшее, что имели. Перечеркивая этот труд, перечеркивая труд Вернадского, который я тоже вскоре размещу, и многое другое. Только глупец может думать, что эта тенденция несет России какое-то укрепление. Нет - только деградацию. Шовинизм - это как наркотик. Дает гиперболизированное чувство власти торжества, эйфории - но разрушает и разъедает тебя. Дотла... И бриллиантов там нет. А то новое, что начали делать всего лишь в 1905 году, отбрасывают без малейшего сожаления.

Скачать "Об отмене стеснений малорусского печатного слова" можно здесь


luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] grzegorz_b

Попалась мне очередная русско-шовинистическая пропагандистская агитка под "историческим" соусом.
Само собой на антиукраинскую тему, преследующая цель доказать, что нет никаких украинцев.
Итак, сперва посмотрим картинку:

пропаганда

Что ж, разберем подборку этих "сокрушительных" антиукраинских утверждений.

Шевченко
Какой такой паспорт Шевченка? Зашел в виртуальный архив музея Шевченка, там нет никакого паспорта. Само собой великорусские пропагандисты скажут - "укропы не хотят показывать". Правда, они тоже не хотят его показывать. Наверное, по той причине, что РИ в паспорте не было графы с национальностью, было вероисповедание. Большевики ввели графу национальность.

Франко и Украинка
C паспортами Леси Украинки и Ивана Франка - та же ситуация. Да и сам факт, что Леся взяла себе псевдо "Украинка" (а не "Русинка") как бы намекает, что автор вброса врет и передергивает.

А давайте почитаем самого Франка:
„...навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно бути в нас голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмки – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими бо-лячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим її успіхом...” [2, с. 212]

Он не противопоставлял украинец/русин, например:

На це питання Гете відповідаю: хіба те, що я русин і походжу, правдоподібно, від зукраїнізованих німецьких колоністів....
Ну, а относительно "цитаты" из дневника Франка... Думаю, вы уже догадались, что нет никакого дневника с такой цитатой. Чисто великорусское творчество. Шови-фентези.

Украинцами называли униатов
Настолько примитивная и очевидная ложь, что не стоит даже коментария. Годится только для неприхотливого мозга русских шовинистов.

Хмельницкий повелевает
Далее идет типа цитата Б. Хмельницкого "Я потомственный русский шляхтич повелеваю". Из универсала. Даже не указано и какого. Я немного люблю историю и знаю что русские очень любят ее перевирать, поэтому скачал все универсалы Хмельницкого. Их много, 169 штук и еще несколько сверху, достоверность которых под сомнением. Нет там ничего подобного, пересмотрел все 169 штук. Кстати, Хмельницкий в основном называет свои земли "Украина". И в договорах и в универсалах. Только в универсалах которые относятся к вероятно сфальсифицированным или отредактированным встречается "Украина Малороссийская". Хотя, несомненно, в те времена были два термина, что мы видим и в работах, к примеру, Пылыпа Орлыка.

Послесловие и И. Франко
Итак, как обычно, российские шовинисты-пропагандисты выдумывая антиукраинские агитки, не особо заботятся об достоверности, и насилуют историю особо жестоким способом, с отягощающими обстоятельствами. Чтобы они немного меньше любили русина Ивана Франка закрывая этот краткий обзор приведу его стих:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.


Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.

Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!

Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!

1880
________________________________________

З.Ы. Если мне кто-то напишет что-то типа: "эй, приведи сканы паспортов, дневника ", то я сразу отвечу: "эй, русский, приведи сканы паспортов, дневника и номер универсала".


З.Ы.Ы. ст. 131 УК РФ - изнасилование. Русским насилуют мозг.




Для поисковика текстовая версия русской пропаганды:

В музее Т.Г. Шевченко есть его паспорт и там чётко записано — ПРАВОСЛАВНЫЙ Малороссиянин !
А в паспортах Ивана Франко и Леси Украинки (Косач ) стоит запись РУСИН и РУСИНКА!
А в универсале к казачеству Б. Хмельницкий пишет: «Я потомственный русский шляхтич повелеваю …..
А.Г. Сковорода про себя написал: » Я босоногий русский философ».
И.Франко в своём дневнике записал:» Меня сегодня кровно образили (оскорбили польс.) меня обозвали украинцем хотя все знают, что я — РУСИН (цитата).
Для сведения, до революции украинцами называли себя только те, кто отрёкся от православной веры и
перешел в грекокатолики (униаты).
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] horoshiyblog Украинка

Как украинский язык может быть диалектом русского языка, если в украинском языке 650 000 слов (литературный - 250 000 + 400 000 устаревших и диалектных слов)?
А в русском языке - всего во всех диалектах 115 000 слов (словарь Даля).
Чей язык чьим диалектом является?
Я могу любое российское слово со славянским корнем вывести, пользуясь украинским языком.
Но не каждое украинское слово вы выведете, пользуясь русским языком.

"Украинцы - не русские" из фильма Перевозчик-3:



ЧИТАТЬ ДАЛЬШЕ >>> )
luminofor: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] tipa_bandera в Сравнение руського, украинского и российского языков. Часть 2.
Продолжение. Начало здесь.

Наречие в книге "Историческая грамматика русскаго языка" употребляется как язык (наречие сербское, наречие новоболгарское, чешское, польское и др):

буслаев2.png

Автор рассматривает все сформировавшиеся славянские языки как «наречия славянского», что в общем то резонно. Великорусский – всего лишь одно из наречий общерусского, как и украинский. Только русские считают, что украинский – это наречие их российского, что в корне неверно. Еще один серьезный «аргумент» у русских, что украинский язык «язык села». А это только показывает, что это более сохраненный от влияния иностранных заимствований реальный, народный язык.

По своей традиционной великорусской безграмотности русские не знают польского и поэтому свято веруют, что украинский, это микс их российского и польского языков.Глупость подобных воззрений можно и не рассматривать. Само собой, что российский язык это микс всего на свете их совершенно не волнует, мы в курсе, что русские не могут без двуличия. Интересно посмотреть предисловие к изданию Ломоносова:

ломоносов.png

Кстати, я думаю, что более правильно употреблять ломоносовское название русского языка:
Read more... )
Окончательный вывод: русским пора бы поумнеть и отказаться от своих шовинистических взглядов на историю развития российского, украинского и белорусского языков. Языки разделялись и развивались, и к этому надо ставиться уважительно.


luminofor: (Default)
http://gorky-look.livejournal.com/tag/%D0%9D%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B5

Когда мне пишет очередной ватный долбо@б из Перми: «А пачиму это вы паруски в нашем интернете пишете, а не на сваей сабачей мове», я обычно отвечаю что могу и на мове написать, только пусть попросит меня об этом на своем родном коми кыв.

Как правило, ватный долбо@б даже не знает, что такой язык существует.
И тут же ныряет в гугль - откуда это такой язык в его ситцевых да посконных россиях завелся?


Странно, я живу в Киеве, и для меня знание украинского является естественным.
Ватный долбо@б живет в Перми, но он даже не знает, что комяцкий язык есть. Я никогда не учил украинский язык особо (давайте не будем школу обижать), но я всегда пребывал в этой языковой среде, и для меня учить украинский - это все равно, что учиться пользоваться левой рукой.
Шо там учить?
Знаешь и говоришь, да и все.
Переключение с одного языкового потока на другой является естественным, как дыхание.


Посмотрев художественное кино, на другой день я не вспомню - на каком языке оно было. А однажды смотрел телевизионный фильм с товарищем.
Мы сопереживали и сочувствовали героям фильма, и опомнились только тогда, когда пошли титры на польском.
Канал «Полсат» вкрался в доверие и проник через антенну. Да, мы были обкуренные. Тем не менее - непреодолимого барьера здесь нет.


Когда знакомый из Перми подарил мне магнит на холодильник, на котором была изображена сидушка от унитаза с человеческими ушами по бокам, с надписью на неведомом языке, я, потрясенный мощью инсталляции, спросил его: а что там написано? - он мне ответил: «Да х# его знает».

Теперь к ноукам.

Когда у нас, в Матери Городов, на том языке, который стал впоследствии русским, уже писали летописи, большинство населения будущей «России» называло еду «ням-ням», воду «буль-буль», а бабу «тык-тык».

Русский язык для кацапов стал просто новой кодировкой пещерного уровня мышления, но орудием этого самого мышления стать не смог.

Я вспоминаю рекламный ролик шоколадок, с индийским водителем такси: «Лук, лук, дыз ыз зе хауз ов ма фазар!»
Ну разве английский для индуса не родной? Родной, конечно.
Только думает он все равно по-индийски, поэтому и за#бывает насмерть потоком своего сознания европейского туриста.


Кто слышал как бесподобно ругается Йоланди из Die Antwoord на своем афроанглийском?
«Фук-фук, Нинйджя, фук-фук!»
И сразу становится понятно, почему они не пьют чай в пять часов. И не стригут газоны.
Потому что они буры.


Или, например, шотландцы, зависшие в говорящем лифте. Элевен? Елёвен? Илевын? Фри-и-идом!

Юаровская Йоланди, шотландские пленники лифта, индийский таксист - они на английском озвучивают мысли для других. А думают внутри себя по-своему, как у них в народе заведено. Инструмент мышления у них другой. У Йоланди - африкаанс и гладкоствол, у таксиста махабхарата с чакравартином, у шотландцев - фридом и юбка без трусов. Английский язык для них не орудие мышления, а способ коммуникации с внешним миром.

Когда право собственности на владение русским языком выдвигает кто-то из Перми, у которого скулы шире ушанки, мне даже немного смешно.
Мынна рырка ытынгын, рыбсавхоз балык тырдын.
Давай меняться, я тебе спички и русская языка, ты мне моржовый кость.


Русский язык изобрели мы, славяне.
Кацапы налепили на него свой пластиковый тюнинг, как джамшуд на машину, но продолжают мыслить категориями «ням-ням», «буль-буль» и «тык-тык», перекодируя, по ходу разговора, свои понятия, образы и смыслы - с той скоростью, которую позволяет процессор.


Когда ватные пользователи предъявляют свои права на чужой код, которым они пользуются бесплатно, по нашей доброте - посылайте их нах#й, не стесняйтесь.

Что украинский речевой код, что русский - исходники были разработаны не мордвой, называющей теперь себя «русские».
По сути, они только потому и «русские», что выучили наш язык.


Пользуясь чужим протоколом коммуникации, финно-угры не стали русскими.
А забыв свой собственный протокол, они перестали быть даже мордвой.
Так, "люди-никто", хоть георгиевскую ленточку им на шею повесь, хоть коровий бубенчик.


Человек, не знающий родного языка - это человек без отчества.
Он никогда не будет Иваном Ивановичем.
Только Ванькой, даже с седой бородой. (с)

Profile

luminofor: (Default)
luminofor

May 2017

S M T W T F S
  123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 04:01 am
Powered by Dreamwidth Studios